Корпусова В. М. Про колекцію середньовічних тканин з некрополя Золоте
Корпусова В. М. Про колекцію середньовічних тканин з некрополя Золоте // Археологія. — 1995. — № 1. — С. 144—148.
Серед унікальних колекцій Наукових фондів ІА НАНУ є колекції тканин з розкопок різних пам'яток, серед яких і художній текстиль з середньовічного некрополя Золоте, що в Східному Криму1. Незважаючи на те, що археологічний текстиль є значущим джерелом для розв'язання ряду проблем історії та культури давнього населення: торговельних зв'язків, ремесла та домашнього виробництва, соціальної приналежності населення, питань хронології, історії костюму та текстильного виробництва, декоративно-прикладного мистецтва, фахівці приділяють недостатньо уваги цьому матеріалу2. Значною мірою це обумовлено тим, що систематизацію тканин, їх датування, місце виробництва, призначення визначають тільки після проведення реставраційних робіт, коли стає можливим з'ясувати сировину, технологію виробництва тканини, виявити її орнамент, шитво. Через відсутність в Україні висококваліфікованих фахівців-реставраторів археологічного текстилю, а також обмеженість коштів, що не дозволяють провадити реставраційні роботи поза межами України, більшість археологічних тканин не реставрується і не досліджується. Це стосується й згаданої колекції художнього текстилю з Золотого, яку ще не введено до наукового обігу. Останнє є метою цієї праці.
Могильник Золоте розташований на березі Азовського моря поблизу Керченської протоки, через яку у середньовіччі проходив славнозвісний Шовковий шлях між Сходом та Заходом. Цей могильник перекривав античний некрополь Золоте3. Тканини, про які йдеться, були знайдені автором під час розкопок 1971 р. й тоді ж передані на. реставрацію до Москви. Відсутність фінансування цих робіт призвела до того, що 1982 р. тканини було повернуто, але вони не повністю реставровані й не мають належної документації щодо цього.
Могильник, з якого походять тканини, датується ХIII—XIV ст. на підставі знахідок джучидських монет — срібних дірхемів хана Узбека кримського чекану, сережок у вигляді знака питання з перлинами на кінці стрижня тощо4. За всі роки розкопок (1969—1971, 1973 pp.) досліджено 143 середньовічні могили та фундамент одноапсидного християнського храму на цвинтарі. Усі залишки текстилю знайдено у плитових могилах з кам'яним перекриттям. Порівняно невелика глибина могил, їх конструкція є чинниками створення мікроумов для збереження органічних залишків (текстилю й шкіри). Нижче наводиться стислий опис цих могил, тому що матеріали некрополя не опубліковано.
Могила № 138. На плиті в ногах вирізьблено рельєфний так званий мальтійський хрест. Нижче перекриття могила не має земляної засипки. Глибина могили 1,4 м. Жіночий скелет було покладено головою на південний захід, з правицею на грудях, лівою рукою на череві. На грудях до пояса зафіксовано два шари тканини. Вона огортала всю верхню частину тулуба та руки небіжчиці. Зліва на грудях під верхнім шаром тканини знайдено бронзове люстерко з маленьким вушком посередині. На кістках збереглися залишки шкіряного взуття.
Могила № 139. У головах на плиті вирізьблено рівнокінцевий хрест у техніці контррельєфу. Кістяк небіжчиці лежав головою на південний захід із зігнутими руками, покладеними на черево. На черепі зберігся гаптований вінець. Верхня частина тулуба до пояса була накрита тонкою тканиною.
Могила № 144. Жіночий кістяк покладено головою на південний захід, зігнуті руки лежать на грудях. Біля голови знайдено дві позолочені срібні сережки у вигляді знака запитання з трьома маленькими перлинами на звислому кінці, на грудях сім бронзових ґудзиків у вигляді кульки з вушком. Ліворуч й нижче лівого ліктя зафіксовано п'ять китиць.
Могила № 153. У спустошеній могилі знайдено окремі кістки двох дорослих небіжчиків. На одному черепі зберігся гаптований вінець, серед кісток — тканина, на кістках ніг — залишки високих шкіряних чобіт.
Могила №157. Містила два поховання одне над другим. На дні могили жіночий кістяк лежав головою на південний захід, правицю покладено на черево, ліву руку на таз. На черепі зберігся гаптований вінець, на грудях тонка тканина.
Колекція текстилю з Золотого різноманітна за призначенням та місцем виробництва тканини. Розгляд решток почнемо з жіночих чільців — головних пов'язок з золотним гаптуванням (могила № 153, інв. № III; могила № 157, інв. № II, IV)5. Чільці облямовували чоло від очей та частину волосся майже до маківки й опускалися за вуха до потилиці. Нижній край пов'язки підгортався удвічі шитвом до чола, як це зафіксовано у похованні № 140. Ці убори мають вигляд смуги завширшки близько 13 см. Передня частина вінця довжиною близько 34 см, тобто від вуха до вуха, мала гаптоване оздоблення. Всі пов'язки за сировиною, фактурою текстилю, розмірами, оформленням, за винятком деяких деталей, про що буде далі, однакові. Вони зроблені з двох шарів тканини полотняного переплетення з волокон рослинного походження. Після реставрації верхня тканина з шитвом втратила одну систему ниток і колір (рис. 1). Тканину було пофарбовано червецем або мореною у малиновий колір, який частково зберігся на внутрішньому шарі
-144-
Рис. 1. Залишки вінця після реставрації (могила № 157).
вінця, тобто на підкладці, у той час як верхній шар обезбарвлено оксидованими сухозлітками гаптування. Шитво чільців виконано технікою «в прикріп». Сухозлітку покладено на тканину щільними паралельними рядами за візерунком: на вінцях з поховань № 140 та 157 вертикально, а на уборі з поховання № 153 горизонтально. Сухозлітка має нитяну, рослинного походження основу, щільно обвиту бронзовими (?) під золото пряденими нитками. Сировина ниток основи різна. У похованні № 153 нитка скручена з двох товстих ниток типу джуту або коноплі, а в сухозлітках з поховання № 157 рослинна сировина інша, тонша й скручена з чотирьох тонких ниток. Сухозлітку пришито до тканини іншою неметалевою ниткою, яка проколота крізь тканину. Прикріплення ведеться по лічбі сухозліток, сім пар яких утворюють лінію художнього шва «городок». Гаптування вінець має композицію безкінечного орнаменту. Він складається з сітки з'єднаних ромбів, по три в навскісному ряду, в які вписано посередині свастику. Вона не однаково повернута на різних виробах: на вінці з поховання № 153 дігамний хрест вписано променями за сонцем (рис. 2, 8), він розташований вертикально. На двох інших пов'язах хрест має промені проти сонця, це так зване сегнерове колесо. Хрест розташований навскіс (поховання № 157) (рис. 2, 7), або вертикально (поховання № 140) (рис. 2, 6). У кутках ромбів круглі цяточки. Позначення внутрішніх контурів ромбів робиться
Рис. 2. Художній текстиль з Золотого: 1 — реконструкція орнаменту шовкового шарфа з куфічним написом; 2 — золотні китиці; 3 — схема плетіння вузла китиць; 4 — фрагмент зворотнього боку потиличної частини вінця; 5 — фрагмент змережуваного краю шовкового шарфу з написом; 6, 7 — реконструкція деталі вінця з золотним гаптуванням; 8 — реконструкція орнаменту гаптованої частини вінця.
1,5 — могила № 139; 2,3 — № 144; 4,7 — № 157; 6 — № 140; 8 — № 153. (Реконструкції та рисунки автора).
-145-
Рис. 3. Китиці з золотною сухозліткою (Могила № 144).
за допомогою тла, не зашитого металевою ниткою. Внутрішні розміри ромбів 4,5x4,5, свастики 2,4х2,4 см. Смуга, що утворює ромб, завширшки 2 см.
Від чільця з могили № 157 крім решток з золотним гаптуванням збереглося ще два фрагменти полотняної тканини без будь-якого шитва. Їх розміри: 12x5,3, 4,5х5,5 см. Обидва зшиті стиковим швом «у рядок» з маленьких клаптиків. На одному фрагменті (рис. 2, 4) для зміцнення шва, що приходився мабуть на потилицю, поверх тканини нашито вузеньку стрічку такої ж тканини. Змережену тканину перегорнуто удвічі таким чином, що шви опинилися на зворотньому, внутрішньому боці пов'язки. Трохи нижче згорнутого краю тканину прошито швом затяганкою6 який ще зветься «голкою вперед».
Звичай ховати жінок з вінцями стародавній, він зберігся до нашого часу, хоч тепер матеріал вінець інший, це папір. У Візантії налобні пов'язки належали молодим дівчатам7. У Золотому вінця також знайдено в похованнях молодих жінок 25-30 років. У давньоруських багатих похованнях знайдено гаптовані лобні вінці із зображенням святих8. Християнські символи на вінцях з Золотого є іншими та мають одночасно декоративне значення. Свастика як декоративний елемент була поширена з раннього християнства. Його бачимо у церковному вжитку на гаптованому одязі9, мозаїках базилік (Херсонес), фресках сучасних храмів (Трапезна палата Києво-Печерської Лаври, XIX ст.). Композиція безкінечного орнаменту, що складається з сітки з'єднаних ромбів, в які вписано якесь зображення, у XII—XIII ст. відома на гаптованому оздобленні одягу мешканців Херсонеса, Київської Русі10, вона значно поширена у сучасному українському шитві11.
Оскільки золотне гаптування в XIII—XIV ст. було поширене в побуті, церковному вжитку багатьох християнських країн12, у тому числі Візантії, Херсонесі, та навпаки його не було на Близькому й Середньому Сході, можна припустити, що гаптовані золотні вінці з Золотого вироблялись десь у Криму в монастирях, які завжди були осередками галтувального мистецтва. До
Золотого вінці надходили з різних майстерень. Про це свідчать деякі відмінності у гаптуванні: різна форма хреста — пряма або навскісна; промені повернуті за сонцем або навпаки, різний — вертикальний або горизонтальний напрямок ниток лиштви, різна основа ниток сухозлітки. Однак не виключено, що ці відмінності вказують на різний час існування вінець, бо поховання в Золотому здійснювалися принаймні два сторіччя чи трохи більше.
Інші залишки жіночого вбрання представлені п'ятьма китицями (рис. 3) з поховання № 144 (інв. № 1). Усі китиці ідентичні за розміром, формою та технікою виконання. Вони виготовлені з рослинних ниток типу коноплі або джуту (8 ниток), обплетених сухозліткою в міру того, як звито китицю (рис. 2, 2). Сухозлітка оксидована, тотожня металевим ниткам гаптованого вінця з поховання № 153. Верхня частина китиці має форму скрутня, що у середній частині китиці поділяється надвоє. Їх звито складним вузлом, нижче якого обидва скрутня знов з'єднано в один, вільно звисаючий, скрутень. Нижній кінець китиці потовщено за допомогою якогось білого матеріалу типу повсті, що обвиває рослинну основу скрутня. Поверх білої обмотки навито сухозлітку. Між цим потовщенням й нижньою частиною вузла на рослинні нитки нанизано кружок з тонкої шкіри, який трохи ширше за діаметром ніж скрутень із сухозліткою, розташований вище. Загальна довжина китиць 7,4—8,0, розміри вузла 2,2х1,8 см. Співвідношення частин китиць 1:2:3.
Техніка виконання китиць — макраме, тобто ручне плетіння без гачка або спиці, в якому пасма ниток при переплетенні з'єднано та роз'єднано, що дає можливість виконувати складний візерунок (рис. 2, 3). Ця техніка та стиль візерунка вузла була поширена як на Арабському Сході, так і в Європі. Такі вузли відомі за зображеннями: на заставках куфічних написів, давньоруських літописів13. Вони є на русальних браслетах-наручнях та інших речах, виконаних у так званому тератологічному стилі. Китицями оздоблювався жіночий одяг мусульманського Сходу 14, християнської Європи. Це оздоблення широко вживається й сьогодні. Щодо китиць із Золотого, то вони були, мабуть, пов'язані з елементами східного костюму, які використовувались й християнським населенням. На це вказують інші деталі костюму: ґудзики, сережки з перлинами. До речі, в одному з поховань середньовічного кочовика північно-західного узбережжя Приазовя також знайдено китиці з металевим обплетенням, сережкою у вигляді знака питання з перлинами на кінці15.
Гаптовані золотними нитками вінці та китиці, оздоблені золотною сухозліткою становлять одну частину колекції з Золотого, друга репрезентована шовковими тканинами. Серед останніх перш за все привертає увагу шарф з каймою та написом, фрагменти якого знайдено в похованні № 139 (інв. № V—VII). Тканина стара, деякі її нитки й фрагменти втрачено. Найбільші фрагменти мають розміри: 25х21, 42,5х31, 47,6х29,5 см. Збереглася також вузька смужка підрубленого краю шарфа швом «кривулька», нижче якого змережувано затяганкою (рис. 2, 5). Тканину виготовлено в техніці саржового переплетіння з двох видів текстилю: шовку та ниток рослинного походження. Останні застосовувались як уток для вставок, які увіткано у шовкову тканину. Цих вставок кілька, вони різняться за шириною й орнаментом. Лямівку створює широка
-146-
Рис. 4. Деталь шовкового шарфу з куфічним написом
вставка (завширшки 8 см), на якій рослинним утоком по блискучому шовковому утоку на зовнішній поверхні виткано напис куфічним письмом (рис. 2, 8; 4). Його літери заввишки 4 см 16. Обидва боки напису облямовано орнаментальною смугою з квітів лотосу, що повторюються, двох вузеньких смужок, на одній з яких є поперечні риски, які ніби утворюють торочки. Колір лотосів як і шовку темнокоричневий, поперечні риски жовті і чергуються з червоними.
Інші вставки являють собою вузькі смужки, на яких виткано маленькі зірочки за рахунок фактури блискучого шовку горішнього утоку на матовому тлі спіднього утоку з рослинних волокон. Тут нитки горішнього шовкового утоку міняються місцями з нитками матового внутрішнього утоку, на який нанесено порошок срібла. Сріблясті зірочки мають чотири пари променів у формі ромба. Такий візерунок і тепер досить поширений в українській вишивці17. Ширина смужок з зірочками 2 см, вони повторюються через 8,5 см.
За стилістичними ознаками цей шарф походить з Єгипту. Виникає питання: чи можна цей текстиль віднести до коптських виробів, чи він є вже цілком витвором арабського Сходу, як випливає з куфічного напису? Відомо, що для арабського текстилю є характерними і написи, і смуги. Це так звані тканини з епістолярним орнаментом, в яких написи використано як додатковий елемент візерунка рослинної арабески18. На шарфі з Золотого напис відіграє іншу роль, таку, як у коптських тканинах ранішого часу19. Він є основною сюжетною композицією. Арабські смугасті тканини також інші за оздобленням, ніж тканина з Золотого, яка й за цією ознакою ближча до коптських смугастих тканин20. Арабські смугасті тканини мають лише простий бордюрний геометричний візерунок (спиралі, зигзаги, клітинки). До того ж, вставки є традиційним елементом коптського текстилю. Тому вважаємо, що тканину з Золотого не можна вважати суто арабським виробом. За технологічними ознаками, зокрема наявністю вставок-смуг, за стилістичними елементами орнаменту: квіти лотоса, виконані в єгипетському стилі, в поєднанні з арабським елементом — куфічним написом, цю тканину визначаємо як коптську пізнього стилю (679—1250 рр)21. Він виник на ґрунті подальшого розвитку коптського стилю під арабським впливом і має ісламські елементи22. Очевидно тканину вироблено не пізніше середини XIII ст., у домамелюкський час, тому що з 1250 р. з початку мамелюкського панування, коли копти були остаточно асимільовані арабами, їх вироби зникли23.
Коптські шовкові тканини дорого коштували у вжитку, з ними поводились обережно, коли вони зношувались, їх рештки використовували з поховальною метою24. Саме такою є коптська тканина з Золотого, датування якої за археологічними ознаками не суперечить вищевказаному.
Залишки одягу з іншої шовкової тканини знайдено в двох жіночих похованнях № 138, 157 (інв.№ VIII—XIV та XV—XVII). Обидві тканини китайські, камчаті з дрібним стилізованим рослинним орнаментом. Мабуть це рештки мафорія або столи. Шовкова тканина в середньовіччі була дуже коштовною, тому при виготовленні одягу використовувались навіть маленькі клаптики текстилю. З таких клаптиків була зшита деталь одягу (пояс? стрічка?) у вигляді смуги, яка потім була згорнута удвоє (мог. № 138). З того ж одягу походять три фрагменти (кути мафорія?) трикутної форми, викроєні за пружком тканини, та фрагмент з прямим кутом. На трьох фрагментах збереглися проколи від стібків, а смугу, згорнуту навпіл, підрублено. її розміри 38,5х10,5 см, інші фрагменти цього одягу мають розміри: 40,5x39,5, 45x27, 38х32,5, 38,5x10,5, 21х11,5x25, 21x16,5x12,5, 28,5x20,5 см. Від одягу з іншої могили № 157, також зшитої з клаптиків, зберігся підрублений край. Після реставрації фрагменти цього одягу мають розміри від 18,5х9,5 до 3 см2.
Отже, наведені вище дані про тканини з Золотого дають підставу зробити деякі висновки: за місцем походження тканини дуже різняться. Шовкові тканини пов'язані зі Сходом: Китаєм та Єгиптом, тканини з золотним гаптуванням, можливо, місцевого виробництва. Таке могло трапитись за умови участі населення Східного Криму в торгівлі Великого шовкового шляху середньовіччя. Принаймні частина населення поселення Золоте мала чималі достатки й певне соціальне становище. Тканини разом з іншими знахідками з могил надають можливість ґрунтовної реконструкції костюму середньовічного населення, але це потребує окремого дослідження.
-147-
Колекція з Золотого є першокласним джерелом для поповнення наших уяалень про історію стародавнього текстилю, його технології, датування тощо, а також для вивчення такого розділу декоративно-прикладного мистецтва, як гаптування. Художній текстиль з Золотого дасть ще багато історичної інформації, якщо своєчасно провести його подальшу реставрацію, поки він ще остаточно не пошкоджений часом.
Примітки
1. Колекція художнього текстилю Золоте (№ 1090) зберігається у III розділі Наукових фондів ІА НАНУ.
2. Новицька М. О. Гаптування в Київській Русі // Археологія.— 1965.— т. XVIII— С. 38; Иерусалимская Н. А. Археологические ткани как датирующий материал // КСИА.— 1979.— 158.— С. 114—120.
3. Корпусова В. Н. Отчет о раскопках некрополя у с. Золотое в 1971 г. // НА ІА НАНУ, 1971/22.
4. Орлов P. C. Из истории сельского населення Керченского полуострова в XIII—XIV вв. // Памятники древних культур Северного Причерноморья.— К., 1979.— С. 127, 128.
5. Ще два золотних гаптованих чільця знайдено в могилах № 97 та 140. Їх було знайдено in situ разом з черепом, тому не передано на реставрацію. Вони потрапили до колекції № 644, до якої належать знахідки розкопок 1971 р.
6. Назви початкових художніх швів подано за термінологією: Гасюк О. О., Степан М. Г. Художнє вишивання.— К., 1986.— С. 56—66.
7. Готтенрот Ф. История внешней культуры.— СПб., 1911.— Т. І.— С. 115..
8. Левашова В. П. Венчики женского головного убора из курганов X—XII вв. // Славяне и Русь.— М., 1968.— С. 95; М. О. Новицька вважає, що деякі з жіночих пов'язок були лямівками головних покривал. Див.: Новицька М. О. Гаптування...— С. 30.
9. Vogt Е. Textilreste aus dem Reliquinenbehaftler des Altars in der Kiiche St. Lorens bei Paspels // ZeUschrift fur Schweizerische Archaologie und Kunstgeschechte. 1963/64.— Bd. 23.— Heft 2.— S. 83-90; Уварова П. C Могильники Северного Кавказа // МАК.— 8.— Табл. 80.— Рис. 7; Вейс .Г. Внешний быт народов с древнейших времен до наших дней // Европейские народы— М., 1876.— С. 263—265.
10. Косцюшко-Валюжинич К. К. Отчет о раскопках в Херсонесе Таврическом в 1904 г. // ИАК.— 1906 г.— Вып. 20.— С. 38, 39.— Рис. 17, 18; Новицька М. О. Вказ. праця— С. 28 -Табл. II, 9; III, 1; IV.
11. Гасюк О. О., Степан М. Г. Вказ. праця.— № 6, 17, 21, 22, 24, 86, 87, 106, 107, 129, 150 134.
12. Свирин А. Н. Древнерусское шитье.— М., 1963.— С. 9—12; Фехнер М. В. Испано-русская торговля XII в. // История и культура Евразии по археологическим данным.— М., 1980. — Тр. ГИМ, вып. 51.— 1980.— С. 125, 126.
13. Древнерусское искусство (Рукописная книга).— М., 1972; Karoly Foldes-Papp. Vom Felsbild zum Alfabet— Dresden, 1966.— S. 186. Abb. 224, 225, S. 195, abb. 231.
14. Стамеров К. K. Нариси з історії костюмів.— К., 1978.— С. 182.
15. Усне повідомлення О. Є Фіалко, розкопки 1993 р. Приазовського загону експедиції Сула ІА НАНУ.
16. Напис потребує реконструкції та вивчення фахівцями-арабистами, перевірки з зображенням на рис. 2, 1. Тематично цей напис можливо належить до коптських, християнських. Див. Effenberger Arne. Koptische Kunst.— Leipzig.— S. 239—240.
17. Гасюк О. О., Степан М. Г. Вказ. праця.— № 27, 37, 56, 87.
18. Стамеров К. К. Вказ. праця.— С. 182.
19. Шуринова Р. Коптские ткани. Собрание Государственного музея изобразительных искусств им. А. С. Пушкина.— Л., 1967.— № 241.
20. Шуринова Р. Указ, соч.— № 230, 242.
21. Там же.— С. 13.
22. Effenberger Arne. Op. cit.— S. 227.
23. Ibid.- S. 18.
24. Шуринова P. Указ, соч.— C. 11.