header photo

Главная - Костюм и ткани - Украшения и аксессуары

Строкова Л. Золотоординський скарб з Василиців

Строкова Л. Золотоординський скарб з Василиців // Пам'ятки України: історія та культура. Річник XXXVIII. 2006. С. 34 - 43.

Улітку 1925 року до Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Шевченка (сучасний Національний музей історії України) надійшов монетно-речовий скарб ХIII-ХIV століть, знайдений у селі Василицях поблизу Черкас. Він складався з 60 золотоординських срібних монет і 51 жіночої прикраси із срібла. До музею скарб передав уповноважений Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК) по Черкащині О. Олександров.
Щоб відтворити історію знайдення скарбу, звернімося до архівних матеріалів ВУАКу: протоколів засідань Черкаського повітового комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (Повіткопмису), звіту й повідомлення його голови О.Олександрова, що зберігаються в Науковому архіві Інституту археології НАНУ 1.
У жовтні 1921 року серед населення Черкас пройшла чутка, що за 6 км від міста під час земляних робіт знайдено скарб срібних старожитностей, який розійшовся серед селян. Про знахідку випадково довідався голова Повіткопмису О. Олександров. Разом з членом-кореспондентом комітету студентом І. Вейцківським він вирушив до Василиців. Однак хоч якісь відомості про скарб у селян дістати було важко - „ніхто нічого не знав", аж поки на вулиці вони не побачили у двох хлопчаків на пальцях старовинні срібні каблучки і з'ясували, де ті живуть. Неохоче селяни все ж таки почали розповідати про те, як знайдено скарб і про людей, до яких він потрапив. З'ясувалося, що 5 жовтня 1921 року на вулиці Чемериській у садибі Насті Чемерис, коли там установлювали стовп для воріт, було відкопано скарб. Найнятий робітник Михайло Чемерис на глибині 1 аршина (3/4 м) спочатку викинув заступом черепок і дрібні гроші, а вже потім побачив горщика. Зверху в ньому лежали монети, а насподі - різні жіночі прикраси. Більшу частину скарбу хлопець залишив у себе, сховавши по кишенях, третину передав хазяйці, а кілька речей роздав селянам, які були свідками знахідки. Горщик, на жаль, розбили й викинули 2. Михайло Чемерис, хлопець 18 років, зрозумівши наукову цінність знахідки, погодився за яку-небудь винагороду віддати свою частину скарбу й зібрати те, що було на руках у односельців. А хазяйка садиби ніяк не хотіла не те що віддати, але навіть показати свою частину. Особливо заперечувала проти цього її дочка, „котра лягла груддю на скриню й говорила: хоч ви мене вбийте, а кладу я вам не покажу й не оддам, й щось зроблю з нього собі сама" 3. Але з допомогою „місцевих шановних селян, котрі й умовились з цими жінками — спочатку показати, а потім і передати скарб..." справу було залагоджено.
Нарешті 22 жовтня під час шостих відвідин села О. Олександровим за 20 аршинів мануфактури, яку виділив відділ Наросвіти, увесь скарб було виміняно у василицівських селян. І вже 23 жовтня на засіданні Черкаського повітового комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини було зроблено доповідь про знайдений скарб. Згідно з витягом із протоколу, до нього належали: „11 срібних браслетів, 6 срібних перснів, 3 дротяних каблучки, 1 срібна фібула, 27 срібних сюльгам булгарського типу, 59 срібних монет типу різних диргемів, однієї срібної монети зах[ідно]європ[ейської], 1 золотої привіски і частини днища горщика (з клеймом)"' 4.

-34-


У протоколі було зазначено також думку голови Повіткопмису О. Олександрова, що серед речей є старожитності булгарського царства й монети типу різних диргемів, хазарських перснів, тож цей скарб можна залічувати до X століття. На цьому ж засіданні ухвалили доручити О. Олександрову підготувати повідомлення про знайдений на Черкащині скарб до Української академії наук, самі речі тимчасово залишити в О. Олександрова на руках „для переховування та вивчення", а крім того, оглянути місце знахідки.
29 жовтня О.Олександров разом з І.Вейцківським, виконуючи ухвалу, обстежили місце, де було знайдено скарб, і замалювали місцевість (на жаль, ми цього малюнка не виявили). Звіт про виконану роботу вони склали наступного дня на черговому засіданні Повіткопмису. Проти обстеження місця знахідки рішуче заперечувала хазяйка садиби, тому роботи довелося виконувати з боку вулиці: там, біля стовпа брами, було закладено шурф у 1 кв. м для вивчення ґрунту. Дослідники визначили, що на цьому місці „на 70 см іде чорнозем, далі на 35 см глина, потім пісок; на глибині 1 м земля рушена" 5. За описом О. Олександрова, місце знахідки - „наприкінці Чемериської вулиці, де починається схил до Дніпра, власне кажучи, схил з другої наддніпрянської тераси до дніпровської левади і луків. Височина цього місця над левадою буде метрів п'ять. Головне річище Дніпра від цього місця буде з версту. Загально ця місцевість у правого нагірного берега по річній низині; задернене річище бувшої тут колись течії Дніпра. Здається, що також течія була колись й од лісу, де в повідь від Дніпра знизу пробігає вода, — чому, можна гадати, що ця місцевість була колись островом" 6. На цьому ж засіданні було вирішено відрядити до Української академії наук І. Вейцківського з письмовим повідомленням Повіткопмису про скарб, а для огляду і наукового аналізу Академією передати кілька речей до Києва: „один браслет, 3 сюльгами, 8 монет типу різних диргемів" 7. Звідомлення-лист до Академії, яке підготував О. Олександров, було схвалено на засіданні Черкаського повіткопмису 1 листопада 1921 року. І на цьому ж засіданні член комітету Д. Бочковий вніс побажання, „аби цей клад обов'язково було залишено на Черкащині й передано до місцевого наукового історико-педагогічного музею" 8.
Як було далі - нам не відомо (можливо, речі увесь цей час зберігалися в Черкаському музеї), але тільки в липні 1925 року Василицький скарб, на вимогу ВУАК, О. Олександров привіз до Києва. У доповіді, з якою О.Олександров виступив у ВУАК, він підкреслив наукове й історичне значення скарбу, схарактеризував і датував XII-XIV століттями низку речей з нього і в загальних рисах визначив походження цих виробів 9. Після доповіді постановою ВУАК скарб передано до Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Шевченка 10. У грудні того ж року його записано до рукописного каталогу археологічного відділу музею (т. зв. Каталог В.В.Хвойка) під інвентарними номерами 33270-33380. Порівняно з першим переліком 1921 року до вищезазначених речей було додано ще 2 персні. Але в Каталозі зовсім не згадується частина горщика з клеймом. Імовірно, до того часу вона вже загубилася або її не привезли з Черкас до Києва 11. Нині чотири прикраси й 52 монети зберігаються в Національному музеї історії України, а 47 жіночих прикрас - у його філії - Музеї історичних коштовностей України (у 2004 р. уперше скарб майже повністю представлено в оновленій експозиції МІКУ).
Невелику інформацію О. Олександрова про Василицький скарб подано в „Коротких звідомленнях ВУАК 1925 р." 12 Відтоді скарб згадувано в наукових працях різних авторів 13. Окремі речі опубліковано як безпаспортні 14, але, по суті, в повному обсязі його ніколи не досліджувано.

-35-



Іл. 1.
Сюльгами. Срібло. XIV ст.


Іл.2. Сюльгами. Срібло. XIV ст.

І тільки в 1999 році почалося докладне вивчення скарбу 15.
Найбільшу групу прикрас (27 од.) у ньому становлять сюльгами — пластинчасті застібки з круглою дротяною рамкою із замкненими кінцями й довгими лопатями. У деяких з них збереглися язички-голки. Сюльгамами, розміщуваними по борту одягу в один чи два ряди, скріплювали розріз сорочки на грудях 16. У Василицькому скарбі вони представлені чотирма типами 17. Аналогії до них є серед фіно-угорських старожитностей XIV століття, зокрема вони були неодмінним аксесуаром традиційного жіночого костюма II тисячоліття н. е. в мордви-мокші 18. До типу І належать дві сюльгами з вузькими пласко-опуклими лопатями підпрямокутної форми (іл. 1, 1, 3). Сюльгами типу II з вузькими тригранними лопатями підтрикутної форми, що розширюються донизу (9 од.), представлені двома різновидами (іл. 1, 2, 4, б). Прикраси перших двох типів з'явилися в XIV столітті й існували дуже короткий час. За ними датують пам'ятки XIV століття.
Одна сюльгама з вузькими пласкими лопатями підпрямокутної форми, орнаментована біля рамки заглибленими крапками, належить до типу III (іл. 1, 5). Найчисленніша група їх (14 од.) становить тип IV. Це сюльгами з пласкими широкими трикутними лопатями, своєю чергою вони поділяються на два різновиди. Такий тип сюльгам був найпоширеніший, але цей варіант - з широкими, виразно означеними трикутними лопатями - характерний саме для XIV століття. Лопаті сюльгам першого різновиду прикрашено гравійованим зиґзаґуватим (3 од.) і скано-зерневим орнаментом (1 од.) (іл. 2, 1). Лопаті сюльгам другого різновиду злютовано в одну (10 од.). На звороті на місці злютовання й по краях прикріплено вузькі армувальні пластини. Лопаті прикрашено скано-зерневим візерунком, за орнаментальними композиціями вони поділяються на 3 групи (іл. 2, 2-5).
Сюльгами з трикутними лопатями, але розкішніші, з додатковими елементами, використовували в жіночих костюмах аж до XX століття. Зображення сюльгам і нині дуже поширений мотив у мордовській вишивці 19.
Браслети у складі скарбу представлено 11 екземплярами. Усі вони литі, з незамкненими кінцями, 4 видів: двожолобчасті,

-36-



Іл.З. Браслети. Срібло. ХІІІ-ХІV ст.

пласко-опуклі, пластинчасті й виті 20. Розгляньмо їх докладніше.
Двожолобчасті пластинчасті браслети, дві пари (4 од.) зі сплощеними прямими, ледь заокругленими кінцями (іл. 3, 1). На лицевому боці - повздовжні широкі жолобки, відокремлені од краю й поділені по центру вузьким рельєфним ребром. У середній частині й на кінцях браслетів - рівні прямокутні площинки з гравійованим орнаментом. Середня площинка прикрашена чотирипелюстковою розеткою з кружком посередині й двома колами та крапковим орнаментом по краю. Подібний орнамент на браслеті з поховання першої половини XIV століття могильника Мамай-Сурка 21. Площинки на кінцях прикрашено стилізованим зображенням личини лева з крапками навколо неї, у місці сходження „надбрівних дуг" - сегмент ромба (деталь, характерна для личин монгольського періоду - XIII - початку XIV ст.). Зазначимо, що на браслетах з Василицького скарбу зображення личини лева дуже схематизоване й більш скидається на пугача (іл. 3, 1). Загальні художні особливості (техніка орнаментації) та ідентичний за вмістом срібла метал дають підстави припустити, що браслети виготовлено в одному ремісничому осередку.
Браслети з незамкненими кінцями, прикрашені стилізованими зображеннями левових личин, називають браслетами „булгарського типу". Вони характерні для другої половини XIII - XIV століття й належать до найпоширенішого типу середньовічних жіночих прикрас Поволжя золотоординської доби 22. Прихід монголів до Східної Європи в другій половині XIII століття й утворення нової держави з кордонами від пониззя Сирдар'ї і Амудар'ї до гирла Бугу супроводилися припливом майстрів, для яких традиція сельджуцького художнього ремесла була живою реальністю. Саме цій традиції завдячує серія пластинчастих браслетів з декором у вигляді левової личини, яка на-

-37-


була в ординському художньому ремеслі особливого розвитку. Географія поширення моди на такі браслети свідчить про вихід серії за межі не тільки булгарських ремісничих осередків, а й Поволжя в цілому. Браслети такого типу трапляються в золотоординських скарбах з монетами другої половини XIII - XIV століть на досить значній території 23.
Браслети пласко-опуклі представлено 4 екземплярами - півовального (2 екз.) й підтрикутного перерізу (2 екз.). Півовальні в перерізі браслети мають три орнаментальні пласкі площинки: середня з гравійованим рослинним орнаментом, в основі якого лежить чотирипелюсткова розетка на колотому тлі, кінцеві прикрашено гравійованими стилізованими зображеннями лев'ячої морди й чотирипелюсткової розетки також на колотому тлі (іл. 3, 2). Личини аналогічні браслетам „булгарського типу". Від „булгарських" їх відрізняє тільки форма. Аналогічний браслет походить з поховання могильника Мамай-Сурка, датованого першою половиною XIV століття. Але на личинах з розгляданих браслетів немає сегментів ромба, на місці їх тільки крапки. Можливо, це ознака пізнішого датування. Отже, ці браслети датуються XIV століттям 24.
Два інші браслети - підтрикутного перерізу, або двосхилі. Вони мають по три орнаментовані пласкі площинки, які переривають грань, що йде вздовж браслета. На площинках - гравійований орнамент у вигляді тамгоподібних знаків або перехрещених ліній та крапок (іл. 3, 3). Такі браслети наявні в пам'ятках мордви-ерзі й датуються XII - XIV століттями 25.
Браслет пластинчастий (1 екз), з кінцями, що звужуються, по центру невеличке розширення, прикрашене гравійованим кружком. Походить з XIII - XIV століть (іл. 3, 4).
Браслети виті (2 екз.), парні, овальної форми, з 3 кутих дротів зі сканним перевиттям і кіотцеподібними наконечниками з черневим орнаментом, налютованими на сплощені кінці, дріт до середини стовщений. На наконечниках черню по гравійованню зображено дві гілки-півкрини, повернуті одна — вгору, друга - вниз (іл. 3, 5). Мотив рослинного пагона-півкрину був дуже поширений у мистецтві Візантії і Сходу Х-ХII століть. З часом відбувається подальша схематизація і спрощення цього мотиву, який перетворюється на завиток з одним чи двома пагонами. Саме цю трансформацію й бачимо на браслетах. Зображення півкринів, згідно з Р. Орловим, належить до другої половини ХІІІ -XIV століть 26. Т. Макарова у своїй праці „Черневое дело Древней Руси" опублікувала браслети з Василицького скарбу як безпаспортні і тому не мала досить даних, щоб датувати їх. Відомий ще один такий безпаспортний браслет з колекції Уварова, що зберігається в Державному історичному музеї в Москві. Згадана дослідниця вважає їх стилістично більш ранніми порівняно з іншими типами давньоруських витих браслетів з черневими наконечниками, що датуються XI - XII століттями 27. Але браслети з Василицького скарбу мають значні відмінності од давньоруських браслетів XI - XII століть. По-перше, у більшості витих браслетів наконечники криноподібні, а в даному разі — кіотцеподібні; по-друге, майже всі вони круглої форми, тимчасом як василицькі - овальної; по-третє, різна в них товщина дроту: браслети з Василицького скарбу виготовлені з товщого (масивного) дроту, який до середини значно більшає. Уже ці ознаки можуть свідчити про пізніше походження василицьких браслетів. До того ж, як уже зазначалося, півпальмета, що становить орнаментальну основу наконечників браслетів, притаманна стилістиці другої половини XIII- XIV століття. Найімовірніше, таке зображення півпальмети є „східним запозиченням" унаслідок контактів давньоруських майстрів з ремеслом міст Поволжя й Криму 28. Золота Орда привнесла нові риси й стильові засади в мистецтво балканських країн і Русі 29.

-38-


Отже, зважаючи на всі схарактеризовані ознаки василицьких браслетів, а також походження цих прикрас зі скарбу з монетами XIV століття, можна датувати їх другою половиною XIII серединою XIV століття.
Досить значну й цікаву групу у Василицькому скарбі становлять персні. Їх 8, усі - щитковосерединні, два з них - зі скляними вставками.
Перстень з овальним щитком, прикрашений гравійованим орнаментом і черню (іл. 4, 1). У центрі щитка - мигдалеподібний овал, у ньому дві розміщені протилежно одна до одної півпальмети із завитками, які утворюють у центрі S-подібну композицію. Аналогічну композицію бачимо на одній із золотоординських бляшок від ремінної гарнітури другої половини XIV - початку XV століття з Криму 30. Навколо овалу - зигзаг на черневому полі, по краю щитка - заглиблена лінія. Шинка двосхила, з ребром по центру, з обох боків ребра - черневі смуги. Розширена до щитка частина шинки - чорнена, з обох боків прикрашена зображеннями рослинних паростків з півпальметою і трилисником. У декорі шинки два мигдалеподібні виступи з карбованою здвоєною півпальметою з підтрикутним листком із завитками. З огляду на те, що каблучки з овальним щитком, прикрашеним S-подібною пальметою, характерні для серії латино-візантійських перснів XIV століття, а також відповідно до аналогій зі Старого Криму можна без сумніву датувати розгляданий перстень другою половиною XIV століття й визначити його як роботу майстрів східнокримської школи 31.
Перстень з щитком підпрямокутної форми з чотирма мигдалеподібними виступами, прикрашений черню й гравійованим орнаментом (іл. 4, 3). Центральна частина щитка - гладенька, гравійований орнамент не зберігся, по кутах - S-подібні завитки на черненому тлі. На мигдалеподібних виступах з внутрішнього боку віялом розміщено насічки. Цей прийом пожвавлення малюнка прийшов зі Сходу за монголів. Шинка майже пласка, до щитка розширена й прикрашена черневими трикутниками та насічками. У середній її частині - круглий виступ з віялоподібно розміщеними насічками. Формою і орнаментом цей перстень також близький до каблучки зі Старого Криму й Черкаської області 32. Датується кінцем XIV століття, належить до робіт східнокримської ювелірної школи.
Перстень щитковосерединний (іл. 4, 2). Шинка плавно переходить у високий прямокутний щиток. Щиток і місця переходу в шинку прикрашено гравійованими композиціями з чотирма трикутниками, розміщеними вершинами до центру, на черневому тлі, деякі трикутники з неглибоким штрихованням усередині. Шинка з обох боків прикрашена карбованою здвоєною півпальметою-трилисником, між ними - черневий ланцюжок з 5 ланок, у кожній з них - гостробічний овал з рискою по центру. По краях шинки неглибокі перехрещені насічки. Усі мотиви й прийоми орнаментації (пальмета, неглибокі насічки, ланцюжок ) так само характерні для східнокримської ювелірної школи. Перстень датується другою половиною XIV століття 33.
Перстень з високим підчотирикутної форми щитком з гравійованим орнаментом (іл. 4, 4). У чотирикутнику - композиція з 4 пальметок і трилисника між ними. Боки щитка орнаментовано рядом насічок, що перехрещуються. Шинка пласка, до щитка плавно розширена, орнаментована з обох боків двома дзеркально розміщеними паростками з півпальметою із завитком па кінці (чернь по гравійованню). Близькі до цієї композиції золотоординські ювелірні вироби східнокримської школи: браслет першої половини XIV століття з Сімферопольського скарбу та ремінний набір з курганів Акмолінської губернії другої половини XIV століття. За аналогами центральної композиції перстень можна датувати XIV століттям 34.

-39-



1л. 4. Персні. Срібло. ХШ-ХІV ст.

Перстень з ромбоподібним щитком, який має на боках 4 мигдалеподібні виступи (іл. 4, 5). Центральна частина щитка гладенька (можливо, орнамент затерся), з обох боків від шинки черню по гравійованню - паростки з півпальметою із завитком. На боках мигдалеподібних виступів біля шинки - рештки черневого орнаменту. Півпальмети подібні до аналогічних зображень на деталях ремінного набору з Раківського скарбу початку XV століття. Зважаючи на те, що перстень походить зі скарбу, де наймолодша монета належить до 70-х років XIV століття, його можна датувати другою половиною - кінцем XIV століття 35.
Перстень з чотирикутним щитком-кастом і прозорою скляною вставкою (іл. 4, 7). Кути щитка оформлено як мигдалеподібні виступи, від них віялом відходять риски. Шинка пласко-опукла, до щитка сплощена й ледь розширена. Утворену

-40-



Іл. 5.
Скроневі кільця. Срібло. ХІП-ХІV ст.

площинку орнаментовано двома півпальметами, розміщеними протилежно одна до одної, а шинку й боки щитка - гравійованими горизонтальними й зиґзаґувато розміщеними рисками. Орнаментація персня цілком відповідає стилістиці зображень на попередньо розглянутих перснях скарбу, вона датується XIV століттям 36.
Перстень щитковосерединний (іл. 4, 6). Шинка пластинчаста, двожолобчаста. Круглий щиток прилютовано, по краю сканний бордюр. Від краю щитка уверх конічно відходять здвоєні дротинки зі скані, які вгорі з'єднані великою зерниною. За аналогією до персня, що походить з Черкаського повіту Київської губернії, датується XIV століттям 37.
Перстень з овальним щитком-кастом і вставкою прозорого скла (іл. 4, 8). На боках каста 4 рельєфні псевдолапки. Щиток прилютовано. Шинка пластинчаста, двожолобчаста. За монетною частиною скарбу датується XIV століттям.
Скроневі кільця. Представлені трьома одиницями. Два з них (кільця-сережки) - перснеподібні з тонкого круглого в перерізі дроту, зі зведеними кінцями (іл. 5, 1, 2); один - зі спіральним завитком. Скроневі кільця цього типу були в досить широкому вжитку в золотоординський час, чіткого датування не мають. Третій екземпляр - з головою дракона або змії, що кусає себе за хвіст. Подекуди помітні сліди позолоти (іл. 5, 3). Аналогічні кільця доволі часто трапляються в складі золотоординських старожитностей XIV-XV століть 38.


Іл. 6.
Ґудзик. Срібло. XIV ст.

Ґудзик кулястий (іл. 6). З кольорового металу, тиснений з двох половинок, по центру (у місці лютовання) - ребро. Згори прилютовано профільоване двосхиле вушко. Такі ґудзики широко представлені в середньовічних пам'ятках — від салтівської культури до культури пізнього середньовіччяь39.


Іл. 7.
Фібула кільцювата. Срібло. XIV ст.

Фібула кільцювата (іл. 7). Пластинчаста, з отвором посередині. По краю і навколо отвору зовнішню поверхню прикрашено сканню у два ряди й зерневими „городками". По центру - голка з шарнірним кріпленням, над нею розміщені трикутником велика зернева кулька на сканному кружечку й два стрічкові касти зі вставка-

-41-


ми бірюзи. Голка з тонкого круглого в перерізі дроту, один кінець його розплесканий і загнутий у трубочку (закріплений), другий - сплощений і загострений. Зворотний бік гладенький. Поодинокі фібули такого типу трапляються в мордовських могильниках XIV століття 40.
Монетна частина скарбу складається з 52 джучидських, або золотоординських диргемів XIV століття та їхніх наслідувань. Найраніші датуються 70-ми роками XIV століття (визначення Г. Козубовського та К. Хромова). Такі монети з'явилися на території України на початку XIV століття, а з кінця його почався жвавий обіг їх на українських землях 41. Тож, виходячи з датування монет, Василицький скарб був захований не раніше від 70-х років XIV століття.
Як бачимо, до цього скарбу належать переважно ювелірні вироби, що датуються другою половиною XIII - XIV століттям і, за основним складом речей та їхнім походженням, можуть пов'язуватись із золотоординськими центрами Поволжя й Криму. Це прикраси, характерні для Мордви, Волзької Булгарії, Русі й Золотої Орди, і нічого дивного тут немає. У 1236 році і Мордва, і Волзька Булгарія стали теренами монгольської держави, пізніше Золотої Орди, і взяли участь у створенні нової, золотоординської культури.
У першій половині XIII століття всі південноруські землі загарбали орди Батия, і вже з середини цього століття територія Нижньої Наддніпрянщини ввійшла до складу улусу Джучі. До кінця XIV століття становище в південноруських степах усталилося, грабіжницькі набіги змінилися регулярним збором данини. Підкорена людність пристосувалася до нових хазяїв, поновилися торговельні зв'язки. При цьому послабилися економічні взаємини з Києвом, а натомість посилилися з Кримом 42. Загалом XIV століття вважається періодом розквіту південноруських земель, як і всієї Золотої Орди. У той час бурхливо зростали золотоординські міста. Частина поселень південноруських земель пережила золотоординську навалу й існувала далі. Городища цього періоду відомі і в районі Черкас, зокрема у Василицях 43.
Отже, Василицький скарб, хоч і закопаний на Наддніпрянщині, належав уже не русичам, а татарам, і в основному складався із срібних прикрас XIII - XIV століть, виготовлених або на Волзі, або в улусних золотоординських центрах на Мокші та в Криму, де осіло багато вихідців із Золотої Орди. Як відомо, один із осередків золотоординської культури був у Криму (Солхат), там сформувалася східнокримська ювелірна школа. Цей скарб, безперечно, сховав хтось із багатих татар, можливо, один з представників татарської адміністрації на Наддніпрянщині.
Матеріали Василицького скарбу становлять значний інтерес, бо вони є рідкісною знахідкою золотоординських часів на території України і зможуть згодом допомогти в датуванні й інтерпретації подібних пам'яток ужиткового мистецтва.

ПРИМІТКИ
1. Науковий архів Інституту археології НАНУ. - Архів ВУАК. - Спр. 3. - Арк. 209-215; Спр. 46/23. -Арк. 25-27, 32; Спр. 202/24.
2. Там само. — Спр. 3. — Арк. 211.
3. Там само. - Спр. 46/23. - Арк. 25.
4. Там само. - Спр. 3. - Арк. 211.
5. Там само. - Арк. 212; Спр. 46/23. - Арк. 25.
6. Там само. - Спр. 46/23. - Арк. 25/3. 7 Там само. - Спр. 3. - Арк. 214.
8. Там само. - Арк. 215.
9. Там само. - Спр. 46/23. — Арк. 25.
10. Там само. - Арк. 24, 32 зв.
11. Рукописний каталог археологічного відділу Київського міського музею старожитностей та мистецтв. -Кн.VІ. - Т.2. - Арк. 312, 313.
12. Короткі звідомлення ВУАК 1925 р. - К., 1926. -С. 103, 104.

-42-


13. Корзухина Г.Ф. Русские клады ІХ-ХІІІ вв. - Москва; Ленинград, 1954. - С. 46; Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. - К., 1971. - С. 74-75; Крамаровский М.Г. Булгарские браслеты: генезис декора и локализация // Сообщения Государственного Эрмитажа. - Ленинград, 1978. — Т.ХLIII. - С. 46-51; Беляева С.А. Южнорусские земли во второй половине ХІІ-ХІV вв.- К., 1982. - С. 25.
14. Макарова Т.И.Черневое дело Древней Руси. - Москва, 1986. - С. 34, 35.
15. Строкова Л.В. Василицький скарб з Черкащини із зібрання Національного музею історії України та його філіалу - Музею історичних коштовностей України // Музей на рубежі епох: минуле, сьогодення, перспективи. — К., 1999. — С. 75; Вона ж. Василицкий клад XIV в. // Ювелирное искусство и материальная культура. -Санкт-Петербург, 2001. - С. 126 - 128.
16. Воронина Р.Ф.О некоторых деталях одежды средневековой мордвы VIII-XI вв. // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. - 1974. - Вып. 140. -С. 33-38.
17. Строкова Л.В. Василицкий клад XIV в. - С. 126.
18. Алихова А.Е. Муранский могильник и селище // Материалы Института археологии АН СССР. - 1954. — № 42. - С. 259 - 301.
19. Белицер В.Н. Народная одежда мордвы. - Москва, 1973.
20. Строкова Л.В. Василицкий клад XIV в. - С.127.
21. Єльников М.В. Браслети „булгарського типу" з поховань могильника Мамай-Сурка // Старожитності степового Причорномор'я і Криму. — Запоріжжя, 2002. - Вип. X. - С 254-257. - Рис. 2,2.
22. Валеев Ф.Х. Древнєє и средневековое искусство Среднего Поволжья. - Йошкар-Ола, 1975. - С. 79; Крамаровский М.Г. Булгарские браслеты — С. 46-51.
23. Крамаровский М.Г. Булгарские браслеты. — С. 46; Він же. Золото Чингисидов: Культурное наследие Золотой Орды. - Санкт-Петербург, 2001. - С. 186-195.
24. Крамаровский М.Г. Булгарские браслеты. - С. 46-51; Єльников М.В. Браслети „булгарського типу" з поховань могильника Мамай-Сурка - С. 254-257. - Рис. 2, 4.
25. Алихова А.Е. Некоторые хронологические и племенные отличия в культуре мордвы конца I и начала II тыс. н. э. // Советская археология. — 1958. — № 2. — С. 67, 68.
26. Кучінко М.М., Орлов Р.С. Городищенський скарб з Волині // Археологія. - 1989. - № 2. - С.103.
27. Макарова Т.И. Черневое дело Древней Руси. - С. 34, 35.
28. Крамаровский М.Г. Золото Чингисидов. - С. 206.
29. Там само. - С.213.
30. Крамаровский М.Г. Сокровища Золотой Орды. - Санкт-Петербург, 2000. - Кат. № 93.
31. Там само. - С. 180, 181. - Рис. 1, 1-г; Він же. Золото Чингисидов. - С. 134, 135. - Рис. 74, 1а-г.
32. Крамаровский М.Г. Сокровища Золотой Орды. - С. 181. - Рис. 19, 16; Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея. - К., 1915. -Вып. IV-V. - Табл. XXI, 18,20.
33. Крамаровский М.Г. Золото Чингисидов. - С. 130-138.
34. Крамаровский М.Г. Сокровища Золотой Орды.-Кат. № 512-516, 143-155.
35. Там само. - С. 180. - Рис. 18.
36. Крамаровский М.Г. Золото Чингисидов. - С. 134, 135. - Рис. 74.
37. Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея. - С. 38,39.
38. Супруненко О.Б. На землі Полтавській.- Полтава, 1998. - С. 92. - Рис. 87; Ельников М.В. Средневековый могильник Мамай-Сурка в Нижнем Поднепровье // Археологічний літопис Лівобережної України. - Полтава, 2000. - №1-2. - С. 48. - Рис. 4,12.
39. Ельников М.В. Средневековый могильник Мамай-Сурка в Нижнем Поднепровье. - С 44. - Рис. 4,16.
40. Алихова А.Е. Муранский могильник и селище. - С 275.
41. Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. - С 74, 75.
42. Ельников М.В. Средневековый могильник Мамай-Сурка в Нижнем Поднепровье. - С.44.
43. Приходнюк О.М., Пономаренко М.М., Рац С.К. Археологічні пам'ятки в Черкасах // Археологія. - 1974. - Вип. 14. - С 91-93; Беляева С.А. Южнорусские земли во второй половине ХІІ-ХІV вв. - С. 25.

-43-